Стаття: Як створюють найкращі часени в Японії
Як створюють найкращі часени в Японії
Я чекала цього дня від самого початку моєї подорожі Японією. Я виїхала з міста вже понад півгодини тому, згідно з картою, скоро маю бути на місці. Якийсь час кружляю поміж розкиданих в окрузі господарств, кілька разів доводиться повертати назад, і зрештою я знаходжу те, що шукаю. На брамі впізнаю складний ієрогліф кандзі з прізвищем — той самий, який намагалася вивчити напередодні ввечері. Господар вітає мене і проводить всередину. Ми проходимо через сад, де лежить купа зрізаного бамбука, за будинком бачу кілька рядів приватних чайних кущів. Перш ніж перейти до запланованого, вручаю йому оміяге — подарунок з подорожі. Серед іншого я, звісно, привезла нашу матчу з Польщі.
Я сідаю за стіл і милуюся всім, що оточує мене в цьому інтер'єрі. Господар приєднується до мене за мить із кошиком тістечок, над якими ми обмінюємося кількома словами про те, що нас чекає. До цього — чай, аромат і смак якого мене захоплюють. Початок травня — можливо, це свіжий чай нового врожаю! Питаю, чи це з його власних запасів.
— Я радий, що тобі смакує! І в мене гарна новина. Це матча, яку ти привезла нам у подарунок. Ти знаєш її смак, а я хотів побачити, чи ти помітиш різницю. Завдяки цьому ти вже розумієш, у чому суть моєї роботи, а ми навіть ще не почали!
Ми сидимо у вітальні пана Джуна Танімури, представника двадцятого покоління в родині найстаріших виробників часенів у Японії. Їхня майстерня вже п'ятсот років працює в регіоні Такаяма в префектурі Нара, звідки сьогодні походять усі кустарно виготовлені часени в країні. Я тут, щоб дізнатися, як вони створюються.
Часен (яп. 茶筌) — це вінчик, виготовлений з цільного шматка бамбука, яким спінюють матчу під час чайної церемонії. Зрозуміло, що несвіжою матчею не досягнеш добрих результатів, навіть якщо збивати її найякіснішим часеном. Але сьогодні мені належить зрозуміти, що це працює й в інший бік. Можна мати найкращий чай у Японії, але без такого ж доброго часена не витягнеш з нього всього багатства смаку.
Досвідченому майстру виготовлення одного часена займає приблизно три години. За звичайний робочий день майстерня пана Танімури виготовляє близько тридцяти штук. Попит великий, попри те, що вони не співпрацюють із супермаркетами — виробляють часени лише для установ, пов'язаних із чайною церемонією, а також на спеціальні індивідуальні замовлення.
Йдемо до майстерні, по дорозі знову проходячи повз бамбук, що лежить у саду. Перший і найважливіший крок у створенні часенів — це отримання матеріалу: здорового бамбука відповідного діаметра. Використовуються різні його сорти залежно від типу часена (який, у свою чергу, залежить від школи чайної церемонії). Цікаво, що часени темного кольору сьогодні виготовляють із фарбованої деревини, тому вони не відрізняються ціною від натуральних. Раніше ж вони були справжньою розкішшю: темного кольору набував лише бамбук, "копчений" у диму над ірорі (традиційним вогнищем у старих японських будинках) щонайменше сто років. Технологічний прогрес і нова архітектура обмежили запаси цієї — колись випадково утвореної — сировини.
Свіжий бамбук, з якого мають бути виготовлені часени, повинен бути віком близько трьох років. Після зрізання його відварюють, щоб видалити олію та забруднення, а потім, на межі січня та лютого, розкладають на сплячих рисових полях, де крижані вітри загартовують стебла й відбілюють їхню природну зелень. Пізніше їх залишають на дво- або трирічне вилежування, протягом якого деревина сушиться, дозріває та набуває світло-бурштинового кольору.
Хоча для вирізання одного часена потрібно лише п'ятнадцять сантиметрів деревини, з одного стебла зазвичай вдається отримати три, максимум чотири хороші шматки. Йдеться про розташування вузла бамбука — опуклого з'єднання між сегментами: воно має бути в точно виміряному положенні. Утім, про марнотратство не йдеться — з решти деревини пан Танімура виготовляє інші інструменти: чашаку (ложечку) і хішаку ("черпак" для набирання води), а також звичайні вази та прикраси.
Підготовлений для часена шматок бамбука у верхній половині злегка обпилюють збоку ножем — це розм'якшує поверхню й полегшує роботу. Потім його потрібно надрізати зверху навпіл (тільки на рівні верхньої, обпиляної частини), далі на чотири, а зрештою на шістнадцять відгалужень товщиною близько чотирьох міліметрів. Обережним, але рішучим рухом майстер відхиляє їх назовні.
Кожне відгалуження потім треба надрізати між шкіркою та м'якоттю — межу між ними добре видно, м'якоть це внутрішня світла частина, яку після відділення легко відірвати. Залишається лише тонка, темніша шкірка. Її потрібно надрізати далі, цього разу поперечно й густо. Утворюються голочки хо, яких зазвичай близько ста (залежно від типу часена — від шістнадцяти до ста шістдесяти). Бамбукова деревина волокниста і легко розшаровується на окремі пасма, але надрізання вимагає часу та точності.
Верхню, вже порізану половину потім замочують у гарячій воді, щоб розм'якшити. Приблизно через годину пасма хо кладуть на дерев'яну матрицю і зішкрібають зсередини ножиком, щоб голочки стали ще тоншими, особливо на кінчиках. А потім вручну, тим самим лезом, їх підгинають всередину. Цей етап вимагає особливої вправності: деревина має бути настільки тонкою, щоб досягти потрібної гнучкості, і водночас настільки товстою, щоб зберегти міцність. Майстер робить це на дотик, а вміння знайти золоту середину — результат довгих років наполегливої практики й досвіду, що передається з покоління в покоління.
На запитання, як довго прослужить такий часен, пан Танімура відповідає ухильно. Існує багато теорій на цю тему — я навіть чула, що дехто використовує один часен лише тричі. Мені це здавалося перебільшенням, але, як виявилось, це правда. Майстер, що сидить поруч зі мною, каже: у його руках кожен часен служить бездоганно приблизно півроку щоденного використання. Однак чіткого правила тут немає — достатньо спостерігати й замінити часен на новий у момент, коли поточний перестане виконувати свою функцію.
Твоя вручну збита чаша матчі сьогодні смакуватиме краще, ніж раніше, правда?
