Стаття: Як створюють найкращі часени в Японії

Як створюють найкращі часени в Японії

Я чекала на цей день від самого початку подорожі Японією. Я виїхала з міста понад півгодини тому, і за картою скоро маю бути на місці. Якийсь час кружляю серед розкиданих по околиці господарств, кілька разів мені доводиться повертати назад, і зрештою я знаходжу те, що шукаю. На брамі впізнаю складний ієрогліф кандзі з прізвища, той самий, який намагалася вивчити напередодні ввечері. Господар вітає мене і проводить усередину. Ми проходимо садом, де лежить купа зрізаного бамбука, а за будинком бачу кілька рядів власних чайних кущів. Перш ніж перейти до запланованого, вручаю йому оміяге: подарунок із подорожі. Серед іншого я, звісно, привезла нашу матчу з Польщі.
Я сідаю за стіл і милуюся всім, що оточує мене в цьому інтер'єрі. За мить господар приєднується до мене з кошиком тістечок, і ми обмінюємося кількома словами про те, що на нас чекає. До тістечок подають чай, аромат і смак якого мене захоплюють. Початок травня, тож, можливо, це свіжий чай нового врожаю! Питаю, чи це з його власних запасів.
«Я радий, що тобі смакує! І в мене гарна новина. Це матча, яку ти привезла нам у подарунок. Ти знаєш її смак, а я хотів побачити, чи ти помітиш різницю. Тепер ти вже розумієш, у чому суть моєї роботи, а ми навіть ще не почали!»
Ми сидимо у вітальні пана Джуна Танімури, представника двадцятого покоління в родині одного з найстаріших виробників часенів у Японії. Їхня майстерня вже п'ятсот років працює в регіоні Такаяма в префектурі Нара, звідки походять усі японські часени ручної роботи. Я тут, щоб дізнатися, як їх виготовляють.


Часен (яп. 茶筌) — це вінчик, виготовлений із цільного шматка бамбука, яким спінюють матчу під час чайної церемонії. Зрозуміло, що з несвіжою матчею не вдасться отримати добрий результат, навіть якщо збивати її найякіснішим часеном. Але сьогодні мені належить зрозуміти, що це працює й навпаки. Можна мати найкращий чай у Японії, але без настільки ж якісного часена не розкриєш усього багатства його смаку.
Досвідченому майстру виготовлення одного часена займає приблизно три години. За звичайний робочий день майстерня пана Танімури виготовляє близько тридцяти часенів. Попит великий, попри те що вони не співпрацюють із супермаркетами — виробляють часени лише для закладів, пов'язаних із чайною церемонією, і на спеціальні індивідуальні замовлення.


Йдемо до майстерні й по дорозі знову проходимо повз бамбук, що лежить у саду. Перший і найважливіший крок у виготовленні часенів — це отримання матеріалу: здорового бамбука відповідного діаметра. Використовують різні сорти бамбука залежно від типу часена (який, своєю чергою, залежить від школи чайної церемонії). Цікаво, що темні часени сьогодні виготовляють із фарбованого бамбука, тому за ціною вони не відрізняються від звичайних. Раніше ж вони були справжньою розкішшю: темного кольору набував лише бамбук, що щонайменше сто років «коптився» в димі над ірорі (традиційним вогнищем у старих японських будинках). Технологічний прогрес і нова архітектура скоротили запаси цієї — колись випадково утвореної — сировини.

Свіжий бамбук для часенів має бути віком близько трьох років. Після зрізання його відварюють, щоб видалити олію та забруднення, а потім, на межі січня та лютого, розкладають на сплячих рисових полях, де крижані вітри загартовують стебла й відбілюють їхню природну зелень. Далі їх залишають на дво- або трирічне вилежування, під час якого бамбук сохне, дозріває й набуває світло-бурштинового кольору.
Хоча для одного часена потрібно лише п'ятнадцять сантиметрів бамбука, з одного стебла зазвичай виходить три, максимум чотири хороші заготовки. Річ у розташуванні вузла бамбука — опуклого з'єднання між сегментами: він має бути в точно визначеному місці. Утім, про марнотратство не йдеться — із решти бамбука пан Танімура виготовляє інші інструменти: чашаку (ложечку) і хішаку («черпак» для набирання води), а також прості вази та прикраси.
Підготовлений для часена шматок бамбука у верхній половині злегка обстругують збоку ножем — це розм'якшує поверхню й полегшує роботу. Потім його потрібно надрізати зверху навпіл (тільки на рівні верхньої, обструганої частини), далі на чотири, а зрештою на шістнадцять відгалужень товщиною близько чотирьох міліметрів. Обережним, але рішучим рухом майстер відхиляє їх назовні.

Кожне відгалуження потім треба надрізати між шкіркою та м'якоттю — межу між ними добре видно. М'якоть — це внутрішня світла частина, яку після відділення легко відірвати. Залишається лише тонка, темніша шкірка. Її потрібно ще надрізати, цього разу поперечно й густо. Так утворюються голочки хо, яких зазвичай близько ста (залежно від типу часена — від шістнадцяти до ста шістдесяти). Бамбук волокнистий і легко розшаровується на окремі пасма, але надрізання вимагає часу та точності.
Верхню, вже порізану половину потім замочують у гарячій воді, щоб розм'якшити її. Приблизно через годину пасма хо кладуть на дерев'яну матрицю й зішкрібають зсередини ножиком, щоб голочки стали ще тоншими, особливо на кінчиках. А потім вручну, тим самим лезом, підгинають їх досередини. Цей етап вимагає особливої вправності: бамбук має бути достатньо тонким, щоб бути гнучким, і водночас достатньо товстим, щоб зберегти міцність. Майстер робить це на дотик, а вміння знайти золоту середину — результат багаторічної практики й досвіду, що передається з покоління в покоління.


На запитання, як довго прослужить такий часен, пан Танімура відповідає ухильно. Існує багато теорій на цю тему - я навіть чула, що дехто використовує один часен лише тричі. Мені це здавалося перебільшенням, але, як виявилось, це правда. Майстер, що сидить поруч зі мною, каже: у його руках кожен часен служить бездоганно приблизно півроку щоденного використання. Однак чіткого правила тут немає - достатньо спостерігати й замінити часен на новий у момент, коли поточний перестане виконувати свою функцію.
Твоя вручну збита чаша матчі сьогодні смакуватиме краще, ніж раніше, правда?

